Тонка кишка, розміщення, відділи, особливості будови стінки. Функції.

Матеріал з Wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поч. від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і закінч. У правій клубовій ямці, де переходить у сліпу кишку. Довжина – 2,7 м. петлі тонкої кишки лежать нижче шлунка і печінки, займаючи пупкову ділянку і частково порожнину малого таза. Тонка кишка ділиться на 3 відділи:

1) Дванадцятипалу кишку (25-30 см) 2) Порожню кишку 3) Клубову кишку Дванадцятипала кишка – початковий відділ тонкої кишки. У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну. На рівні І-ІІ поперекових хребців – переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи покриті очеревиною з усіх боків, більша частина лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду). Порожню і клубову кишки об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки. Покриті очеревиною з усіх боків. Слизова оболонка тонкої кишки має бархатний вигляд внаслідок наявності в ній ворсинок (вирости слиз. оболонки, в центрі яких знаходиться лімфатичний синус, а по периферії – кровоносні капіляри і окремі м'язові клітини). У верхніх відділах слиз. оболонка товстіша. Навсій площині вона утвор. циркулярні складки. У висхідній частині дванадцятипалої кишки крім циркулярних складок є одна поздовжня, яка закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (фатерів сосочок). На ньому відкрив. Загальна жовчна протока і протока підшлункової залози. Слизова також містить залози, які виділяють кишковий сік. М’язова оболонка склад. із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладких м’язових тканин. Серозною оболонкою порожня і клубова кишки покриті інтраперитонеально (з усіх боків).