Перегляд вихідного коду сторінки Основні ядра та структури утворень кінцевого мозку, їхні функції.

Кінцевий мозок (telencephalon), або великий мозок (cerebrum), складається з двох півкуль великого мозку (hemispheriа cerebri). Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (venrticuli laterales). До складу кожної півкулі входять:

1)            плащ (кора великого мозку і біла речовина півкуль);

2)            базальні (основні) ядра та структури утворів;

3)            основна частина кінцевого мозку;

4)            нюховий мозок (ВNA).

Такий розподіл частин кінцевого мозку обумовлений його філогенетичними особливостями:

1)            нюховий мозок – філогенетично найстаріша і разом з тим найменша частина, розташована головним чином вентрально;

2)            базальні ганглії (або базальні ядра) – стара частина кінцевого мозку (paleencephalon), розташована у товщі півкуль;

3)            кора (cortex) – наймолодша (neoencephalon) i разом з тим найбільша частина, яка вкриває інші частини telencephalon на зразок плаща (звідси і її назва – “плащ”).

Між обома півкулями проходить спереду назад поздовжня щілина великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка знизу на основі мозку доходить до перехрестя зорових нервів, у глибині – до мозолистого тіла, ззаду – до верхньої периферії мозочка і lamina tecti середнього мозку, що лежить спереду нього.

Права і ліва півкулі великого мозку людини мають практично однакову будову, але дещо відрізняються за функціями. Ліва півкуля у більшості людей головним чином відповідає за аналітичне мислення, мову, рахунок, інтерпретацію мови, рухові функції правої ноги і руки (людей з домінуючою правою рукою називають правшами). Права півкуля головним чином відповідає за немовні, просторові та часові синтетичні функції, рухи лівою ногою і рукою (людей з домінуючою лівою рукою називають лівшами). Ураження правої півкулі, крім рухових і чутливих порушень, призводить до порушень візуально-просторової орієнтації, яка супроводжується емоційними порушеннями (ейфорією або депресією), галюцинаціями. Ураження лівої півкулі у правшів, крім рухових і чутливих порушень, призводить до мовних порушень, до нездатності рахувати, писати, читати і розуміти написане.

Як правило, одна півкуля домінує над іншою: у 80–90 % людей домінантною півкулею є ліва; у 10–20 % людей домінантною є права півкуля, або ж півкулі рівноцінні і домінантність як така відсутня. Ймовірно, домінантність півкуль детермінована генетично. Однак відомо, що після хірургічної резекції з лікувальною метою однієї півкулі у дитини до 6 років, кожна з півкуль може стати домінантною. У випадку виконання певних вправ і тренувань єдина півкуля такої дитини може виконувати всі функції домінантної. У підлітків і дорослих подібне вже стає неможливим. При цьому треба мати на увазі, що (хоча одна з півкуль може бути домінантною) враження та навички зберігаються в обох півкулях в однаковій кількості. Велику роль у цьому відіграють мозолисте тіло і передня спайка.

У глибині поздовжньої щілини великого мозку обидві півкулі з’єднані між собою товстою горизонтальною пластинкою – мозолистим тілом (corpus callosum), яке утворене нервовими волокнами, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу. Ці поперечні зв’язки (у складі мозолистого тіла проходить 106 аксонів) є дуже важливими, тому що, як зазначено вище, півкулі мають різні функціональні можливості. Перерізка мозолистого тіла (каллотомія), яку іноді проводять при лікуванні посттравматичної епілепсії, може проявлятися у вигляді синдрому “людини з розщепленим мозком”. При цьому синдромі інформація не може потрапляти в протилежну півкулю, і звичайний предмет, який тримає хвора людина з заплющеними очима в одній руці, не може бути розпізнаний і порівняний з таким самим предметом в іншій руці.