Здатність до регенерації різних видів м’язової тканини.

Три типи м’язової тканини у дорослому організмі розрізняються своєю здатністю до регенерації після пошкодження.

Серцева мязова тканина майже не володіє здатністю до регенерації, за винятком періоду раннього дитинства. Дефекти або ділянки пошкодження (наприклад, в результаті інфаркту) серцевого м’яза зазвичай заміщуються в результаті проліферації сполучної тканини, що утворить у міокарді рубці.

У скелетної м’язової тканини, хоча ядра її волокон і не здатні до мітозу, може відбуватися обмежена регенерація. Ймовірним джерелом регенеруючих клітин є клітини-сателіти (міосателити, міосателітоцити).

Останні являють собою нечисленну популяцію одноядерних веретеноподібних клітин, які лежать в межах базальної пластинки, навколишнього кожне зріле м’язове волокно. Внаслідок їх тісного прилягання до поверхні м’язового волокна їх можна ідентифікувати тільки під електронним мікроскопом. Їх розглядають як неактивні миобласты, які зберігаються після диференціювання м’язи.

Слідом за пошкодженням або під дією деяких стимуляторів, клітини-сателіти, які в нормі знаходяться в стані спокою, активуються, проліферують і зливаються з утворенням нових скелетних м’язових волокон. Подібна активність клітин-сателітів проявляється при гіпертрофії м’язів, в ході якої вони зливаються зі своїми материнськими волокнами із збільшенням м’язової маси після фізичного навантаження. Здатність скелетного м’яза до регенерації, однак, виявляється обмеженою після важкої м’язової травми або дегенерації.

Гладка м’язова тканина здатна до активної реакції регенерації. Після пошкодження життєздатні одноядерні гладкі м’язові клітини перицити кровоносних судин мітотично діляться і забезпечують заміщення ушкодженої тканини.