Печінка, топографія, будова, функції. Печінкова часточка. Жовчовивідні шляхи.

Матеріал з Wiki
Версія від 15:29, 28 вересня 2021, створена Катерина Мороз (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Печінка - залоза травної системи виконує екскреторну функцію - виробляє жовч. У жовчі нараховують 40 хімічних сполук, синтезованих у печінці або захоплених із крові: холестерин, жовчні кислоти, білірубін. Перетворюючи жири на емульсію, жовч сприяє подальшому розщепленню їх під дією ліпази підшлункової залози. Жовч посилює перистальтику кишок. У дорослої людини протягом доби печінка, виробляє 700-800 см3 жовчі. Печінці властива бар'єрна функція: токсичні продукти білкового обміну, які приносяться до печінки кров'ю, нейтралізуються в ній. Печінка бере участь в усіх видах обміну речовин: водному, білковому, жировому, вуглеводному, мінеральному, в ній депонується ряд вітамінів (А, В, К, С, РР), вона є депо заліза, міді, цинку. В ембріональний період печінці властива функція кровотворення.


Печінка (hераr) - найбільша залоза тіла людини, її маса 1500 г. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порожнини і становить 1/20 від маси тіла.

Топографія печінки (голотопія). Вона розташована у верхній частині черевної порожнини і повністю виповнює праву підреброву ділянку. Сиптопія: верхня, діафрагмова, поверхня печінки випукла і прилягає до діафрагми. Нижня, нутрощева, поверхня дещо ввігнута і прилягає до правого згину ободової кишки, поперечної ободової кишки, жовчного міхура: позаду від них - права нирка з правою наднирковою залозою, ампула дванадцятипалої кишки, нижня порожниста вена; зліва - воротарна частина та тіло шлунка. Скелетопія: задня, частина печінки знаходиться на рівні IX і X хребців. Передній край печінки починається від X міжреберного проміжку справа, потім вліво, по реберній дузі до середини хрящової частини, VIII лівого ребра.

В печінці розрізняють дві поверхні: діафрагмову (fасіеs diafragmatica) і нутрощеву (fасіеs visceralis). На нутрощевій поверхні печінки є дві поздовжні та одна поперечна борозни. У місці з'єднання борозен розташовані ворота печінки (роrtа hepatis). Ці борозни поділяють нутрощеву поверхню печінки на чо­тири частки: праву (lobus hepatis dexter), ліву (lobus hepatis sinister), квадратну (lobus quadratus) та хвостату (lobus caudatus).

Печінка майже повністю покрита очеревиною, тому слід вважати що печінка розташована відносно очеревини інтраперитонеально. До зв'язок печінки відносять вінцеву зв'язку (lig. соronarium), праву та ліву трикутні зв'язки (lig. triangulare dextrum et sinistrum), серпоподібну зв'язку (lig. falciforme), круглу зв'язку (lig. teres hepatis) і печінково-ниркову зв'язку (lig. hepatorenale), та зв’язки з шлунком і ДПК.

Печінка належить до складних паренхіматозних органів. Зовні паренхіму печінки покриває серозна оболонка, під якою розташована щільна волокниста оболонка (tunica fibrosa). У печінці виділяють дві частки, п'ять секторів та вісім сегментів. Такий поділ зумовлений розгалуженням судин печінки - ворітної печінкової вени та печінкової артерії.

Речовина печінки складається з часточок печінки (lobulus hepatis), форма яких нагадує шестигранну призму, з діаметром поперечника 1-2,5 мм. Це утво­рення називають структурно-функціональною одиницею печінки. Часточок на­раховують близько 5000000. Усередині печінкової часточки розміщені артеріа­льні капіляри, які відходять від гілок власної печінкової артерії і впадають у синусоїдні капіляри печінки, віддаючи кисень і поживні речовини. Відтак кров стає венозною і вливається в центральну вену.

Клітини печінкової часточки виробляють жовч, що надходить у жовчні протоки (ductuli biliferi). На периферії часточки ці проточки впадають у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares), далі - в міжчасткові жовчні протоки, а потім - у праву та ліву печінкові протоки (ductus hepaticus dexter et sinister). Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

Печінка у внутрішньоутробному періоді займає більше половини черевної порожнини. Відносна вага її у новонародженого складає 4,5-5% ваги тіла. В постнатальному періоді відносна вага печінки зменшується у два рази. Збільшення абсолютної ваги органу продовжується до 21-30 років. Верхня межа печінки у новонародженого знаходиться на рівні 5-го ребра, рідше вона відповідає 4-му чи 6-му ребрам. Завдяки сильному розвитку лівої частки печінка більш симетрична, ніж у дорослих, і на великому протязі межує з діафрагмою, відтискуючи від неї інші органи. Нижня межа печінки після народження виступає з під реберної дуги по правій сосковій лінії на 2-3 см. Край печінки може прощупуватися на рівні пупка чи клубового гребеня. У віці одного року печінка виступає з-під реберної дуги на 1 см, до 6-7 років нижній край печінки вже не виходить з підребер'я. Одночасно відбувається зменшення лівої частки, в результаті чого шлунок входить в проміжок, утворений печінкою і селезінкою, вступаючи в більший контакт з діафрагмою. В дитячому віці печінка рухома, так як її задня поверхня покрита очеревиною.

Жовчний міхур (vesisa felleae) (гр. cholecystis) запалення жовчного міхура - холецистит) має дно (fundus vesicae felleae), тіло жовчного міхура (соrpus vesicae felleae), шийку жовчного міхура (соllum vesicae felleae). Шийка - вузька частина міхура, яка поступово переходить у міхурову протоку (ductus cysticus). Міхурова протока йде вниз між шарами очеревини, що утворюють печінково-дванадцятипало-кишкову зв'язку і злившись із загальною печінковою протокою, утворює спільну жовчну протоку (ductus choledoctus), яка відкривається на верхівці великого сосочка дванадцятипалої кишки.

Стінка жовчного міхура складається з трьох оболонок: серозна оболонка (tunica serosa), м'язова оболонка (tunica muscularis), слизова оболонка (tunica mucosa).

Жовчний міхур у новонароджених має веретеноподібну чи циліндричну форму. Дно його не виступає з-під краю печінки, і сам міхур буває покритий тонким шаром печінкової тканини. На протязі 1-го року життя жовчний міхур стає грушоподібним, довжина і ширина його у ранньому дитячому віці збільшується наполовину, а в першому періоді дитинства подвоюється.