Шлунок, топографія, форма, будова, частини. Функції шлунка. Шлункові залози.

Шлунок

Шлунок

Шлунок (gаster) є порожнистим органом, резервуаром для їжі, де вона перемішується і розщеплюється під впливом шлункового соку, що містить пепсин, хімозин, ліпазу, соляну кислоту, слиз. Потім перероблена їжа проштовхується у дванадцятипалу кишку. Окрім хімічної обробки їжі, шлунок виконує ендокринну функцію – секрецію біологічно активних речовин (гістаміну, гастрину, серотоніну, ентероглюкагону та інших, які забезпечують регуляцію секреції шлункових залоз, моторики шлунка та кишки) і функцію всмоктування хімічних речовин: моносахаридів, спиртових розчинів, води, солей. У слизовій оболонці шлунка утворюється антианемічний фактор, який сприяє засвоєнню вітаміну В що надходить з їжею. Шлунок виконує й екскреторну функцію: через слизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється сечовина, аміак, алкоголь тощо.

Форма шлунка живої людини, що нагадує грушу чи реторту, постійно змінюється в залежності від наповнення його їжею, положення тіла тощо. У шлунку виділяють чотири частини. Вхідна частина шлунка, розміщена біля стравоходу, називається кардією, або кардіальною частиною (cardia; s. Pars cardiaca). Ця частина має кардіальний отвір (оstium cardiаcum), через який стравохід сполучається зі шлунком. Така назва походить від латинської назви серця, яке розташоване над шлунком вище діафрагми. Ліворуч від цієї частини шлунок розширюється, утворюючи дно шлунка (fundus gastricus), яке ще називають склепінням шлунка (fornix gastricus), воно прилягає вгорі до діафрагми. Дно шлунка переходить вправо і донизу в тіло шлунка (corpus gastricum), що є найбільшою його частиною. Звужена права частина шлунка називається воротарною частиною (pаrs pylоrica). В ній виділяють початкову широку частину – воротарну печеру (аntrum pylоricum), яка звужується і переходить у воротарний канал (canаlis pylоricus). Цей канал закінчується воротарем (pylorus), у якому є воротарний отвір (ostium pylоricum), через який шлунок сполучається з дванадцятипалою кишкою. Цій межі ззовні відповідає колова борозна. Воротар складається переважно з колових пучків гладких міоцитів, що утворюють воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus). Цей м’яз регулює надходження травної маси у дванадцятипалу кишку. Лівий (нижній) опуклий край шлунка формує велику кривину (curvatura major), а правий (верхній) край – малу кривину (curvatura minor), що проходить праворуч від кінця стравоходу. На малій кривині на межі між тілом і воротарною частиною шлунка є добре помітна кутова вирізка (incisura angularis).

Шлунок має дві стінки: передню стінку (paries anterior), що обернена вперед, дещо вверх і вправо, та задню стінку (paries posterior), що обернена назад, вниз і вліво. Обидві стінки переходять одна в другу у ділянках великої і малої кривин. Топографія шлунка та інших органів черевної порожнини добре виявляється на магнітно-резонансних зображеннях. Довжина порожнього шлунка дорівнює приблизно 18–20 см, відстань між великою і малою кривинами становить 7–8 см. Помірно наповнений шлунок має довжину 24–26 см, найбільша відстань між великою і малою кривинами складає 10–12 см, а між передньою і задньою стінками – 8–9 см. Місткість шлунка дорослої людини коливається залежно від кількості спожитої їжі і рідини від 1,5 до 4 л. На передню черевну стінку шлунок проектується в лівому підребер’ї (три четвертини) і надчеревній ділянці (одна четвертина). Кардіальний отвір розташований ліворуч від тіла шлунка на рівні X–XI грудних хребців. Воротарний отвір розташований на рівні XII грудного – I поперекового хребців з правого краю хребтового стовпа. Кардіальна частина, дно і тіло шлунка прилягають до діафрагми, а мала кривина – до нутрощевої поверхні лівої частки печінки. Безпосередньо до передньої черевної стінки дотикається невелика ділянка тіла шлунка трикутної форми. Розташована за шлунком чепцева сумка відокремлює його від органів, розміщених заочеревинно. Задня поверхня шлунка в ділянці великої кривини прилягає до поперечної ободової кишки та її брижі, дно шлунка – до селезінки. За тілом шлунка заочеревинно розташований верхній кінець лівої нирки і надниркова залоза, а також підшлункова залоза. Стінка шлунка складається з чотирьох шарів: слизової оболонки, підслизового прошарку, м’язової оболонки і серозної оболонки з підсерозним прошарком. Слизова оболонка (tunica mucosa) має товщину від 0,5 до 2,5 мм і вистелена одношаровим призматичним залозистим епітелієм. Слизова оболонка збирається в шлункові складки (plicae gastricae). Вздовж малої кривини від кардіального отвору до воротаря слизова оболонка утворює 4–5 поздовжніх складок. У ділянках дна і тіла шлунка є численні поперечні, косі і поздовжні складки.

Шлункові складки добре помітні у живої людини при ендоскопічному дослідженні порожнього шлунка і розправляються при його наповненні. В ділянці воротарного отвору слизова оболонка утворює колову складку – заслінку воротаря (valvula pylorica), яка при скороченні воротарного м’яза-замикача щільно відокремлює порожнину шлунка від дванадцятипалої кишки. На поверхні слизової оболонки видно численні шлункові поля (areae gastricae) полігональної форми розміром 1–6 мм, відмежовані борозенками. На полях є багато заглибин – шлункових ямочок (foveolae gastricae), у кожну з яких відкривається декілька шлункових залоз. Ямочки оточені ворсинчастими складками (plicae villosae). Епітеліоцити, плазмолема апікальної поверхні яких утворює мікроворсинки, синтезують слизовий секрет і продукують бікарбонат, що нейтралізує соляну кислоту шлункового соку. Звідси на поверхні слизової оболонки шлунка утворюється захисний слизово-бікарбонатний барєр. Окрім того, в слизовій оболонці містяться численні скупчення лімфоїдної тканини у вигляді лімфоїдних вузликів, що виконоють імунологічну функцію. У власній пластинці слизової оболонки, яка побудована з пухкої сполучної тканини, залягають шлункові залози (glandulaе gastricae). Є три види шлункових залоз: власні, кардіальні і пілоричні.

Власні залози шлунка за будовою є простими трубчастими нерозгалуженими залозами, вони роз- міщені у ділянках дна і тіла шлунка. Кожна залоза має секреторний відділ, у якому виділяють дно, тіло та вивідну протоку з перешийком і шийкою. Залоза побудована з п’яти типів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, ший- кових та додаткових мукоцитів і ендокриноцитів. У шлунку людини є приблизно 35 млн власних залоз, довжина кожної з них становить приблизно 0,65 мм, а діаметр – 30–50 мкм. Кардіальні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами, що розташовані в кардіальній частині шлунка. Вони складаються переважно з призматичних клітин – мукоцитів, що подібні за структурою до мукоцитів власних залоз шлунка, але крім слизу вони виробляють ще ферменти – дипептидази. Головних та парієтальних екзокриноцитів дуже мало. У ділянці перешийка і шийки є одинокі малодиференційовані клітини, які є джерелом регенерації епітеліоцитів шлунка.

Пілоричні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами (подібні до кардіальних залоз) і розташовані у воротарній частині шлунка, переважно в ділянці воротаря. Ці залози численні, приблизно 3,5 млн. Вони побудовані з мукоцитів, що виробляють слиз та ферменти – дипептидази, головні та парієтальні клітини відсутні, однак є багато ендокриноцитів, а також є поодинокі малодиференційовані клітини.